До Дня української писемності та мови

По-своєму кожна
Пташина співає,
По-своєму кожен
Народ розмовляє.
У мене й народу мого
Українська є мова чудова,
Своя, материнська.

По світу її,
Як святиню, нестиму
Допоки живу,
В чистоті берегтиму,
З Любов’ю сердечною,
Вірністю сина.

Ця мова для мене,
Як мати, єдина.

Такими слова розпочався святковий захід до Дня української писемності та мови серед учнів 7 класів.

День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. Встановлене воно було 9 листопада 1997 року Указом Президента   № 1241/97 «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».

  

Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура. У цьому вкотре впевнелися наші учні завдяки мовознавчій вікторині «Рідне слово», під час якої семикласники брали участь у брейн-ринзі, завданням якого було дати правильні відповіді за матеріалом вивчених розділів мовознавства. Також діти вправно виконували завдання конкурсу «Народна мудрість», дописуючи прислів’я, впоралися із конкурсом «У світі фразеологізмів», встановлюючи відповідність між синонімічними фразеологізмами. А виявити любов до рідного поетичного слова учням допоміг конкурс «Поетичний», завдяки якому діти показали знання змісту вивчених поезій. Також протягом святкового заходу учні-читці дарували усім присутнім красу поетичного слова, майстерно розповідаючи напам’ять вірші про українську мову.

     Учні показали знання державної мови, виявили любов та повагу до рідного слова.

Все в тобі з’єдналося, злилося –
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
1 тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.

Василь Симоненко